«Проблемне навчання на уроках історії на

основі індивідуального підходу»

У школі я рощу громадянина,

Людину толерантну, мужню, вмілу.

Щоб гармонійно розвивать знання і сили,

Не треба ні міндобрива, ні іншої підживи...

В.І.Сєрякова

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: посилення  мотивації учнів до вивчення історії, розвиток критичного мислення з метою підвищення успішності кожної особистості в умовах компетентнісного підходу.

В сучасній українській школі значна увага приділяється всебічному формуванню особистості учня. Запорукою останнього є створення належних умов для розвитку кожного школяра, набуття ним спроможності самостійно мислити та захищати власну точку зору. Реалізація цих цілей є можливою насамперед в межах проблемного навчання на основі індивідуального підходу. Використання такої форми організації навчального процесу є також доцільним з огляду на застосування 12-бальної системи оцінювання знань учнів, що передбачає не лише інформативне, але й аналітично-критичне засвоєння  історії, висловлення власної точки зору на події минулого, формування життєвих компетенцій.

МЕТА: узагальнення досвіду використання проблемного навчання на уроках історії на основі індивідуального підходу.

ГІПОТЕЗА: цілеспрямоване та регулярне використання на різних етапах навчально-виховного процесу елементів проблемного навчання, інноваційних технологій на основі індивідуального підходу.

ОБ’ЄКТ  ДОСЛІДЖЕННЯ:  процес навчання історії на основі індивідуального підходу.

ЗАВДАННЯ, ЯКІ Я СТАВив ПЕРЕД СОБОЮ ДОСЛіДЖУЮЧИ ТЕМУ:

        з´ясувати сутність та мету проблемного навчання;

        вивчити психолого-педагогічну літературу з питань проблемного навчання та індивідуального підходу;

        вивчити психологічне підґрунтя дії проблемного навчання;

        виявити функції, ознаки та рівні проблемного навчання;

        встановити сутність індивідуального підходу;

        встановити конкретні шляхи реалізації;

        підібрати індивідуальні методи та форми роботи з обдарованими дітьми;

        передбачати очікувані результати.

Для кращого розуміння суті та значення проблемного навчання я вирішив порівняти його з класичною дидактикою. Остання, зокрема, складається зповторення старого навчального матеріалу, знайомства з новою інформацією, закріплення знань, тренування навичок, контролю знань, вмінь і навичок. При цьому домінуючим психічним процесом є пам’ять і лише під час знайомства з новою інформацією може працювати сприйняття.Проблемне навчання скоригувало цю схему. Воно поставило перед етапом знайомства учнів з новою інформацією систему проблемних завдань, які ініціюють початок процесу мислення та штовхають учня на шлях пошуку (разом з педагогом) і вимагає засвоєння нових знань. Результат спільної роботи викладача і учня сприймається останнім як “своє відкриття”, а ситуація, що потребує мислення, породжує творчий процес. На етапі закріплення знань у проблемному навчанні також є свої особливості. Зокрема, варто звернути увагу на те, що учень краще запам’ятовує те, що бачить, чує, і може навчити цьому інших. Самостійне ж вирішення проблеми не потребує повторення.

Проблемне навчання відрізняється від класичного також кінцевою метою. Адже воно покликане не лише формувати в учнів необхідну систему знань, але й забезпечувати активне ставлення школярів до навчання, інтенсивний розвиток їх самостійної пізнавальної діяльності і творчих здібностей.

Проблемне навчання ґрунтується на діалектичних протиріччях. Вони являють собою поєднання взаємовиключних тенденцій, предметів чи явищ, які одночасно знаходяться у внутрішній єдності і взаємопроникненні, виступаючи джерелом будь-якого процесу (в тому числі – мисленнєвого). Усвідомлене діалектичне протиріччя стає проблемою, вирішення якої є можливим лише за умови створення проблемної ситуації, що активізуєпроцес пізнання і мислення.

 Проблемна ситуація має складну структуру:

        зародження проблемної ситуації і пізнавальної потреби;

        пошук вирішення проблеми;

        висунення гіпотез;

        знайдення рішення;

        “відкриття нового знання”;

        перевірка рішення.

Проблемне навчання,на мій погляд, працює так:

Тому я вважаю, що для створення проблемної ситуації потрібно використовувати такі завдання, при виконанні яких учень зможевідкрити нові знання чи спосіб дії. Він повинен спробувати виконати це завдання. І лише коли учень не може його виконати, в нього виникає питання і пізнавальна потреба. А це вже - УМОВИ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ!

Отже, за умов системної підготовки до роботи на творчому рівні мої учніне лише отримують достатній фундамент знань, але й чималий досвідтворчої діяльності (аналітичної, пошукової, моделюючої) та раціональної організації праці, а у старших класах також зможутьшукати необхідні джерела інформації, досліджувати їх та добирати необхідне, аналізувати, сортувати та узагальнювати матеріали, надавати їм структурованого, стислого і привабливого (презентаційного) вигляду, чітко, зрозуміло і красиво пояснювати однокласникам, бути готовими відповісти на будь-які учнівські та учительські запитання з проблеми, бути переконливими, а це означає – формувати життєві компетенції.

На мій погляд, необхідно вміло використовувати й функції проблемного навчання: активізуючу, розвиваючу, порівняльну, зіставляючу, узагальнюючу і протиставляючу. Велику роль у процесі реалізації проблемного викладу матеріалу відіграє вміло і вчасно зробленаеврістична підказка. В одному випадку до швидкого знайдення способу вирішення навчальної проблеми може привести єдина елементарна підказка, а в іншому – їх буде потрібно декілька. Отже, викладач просто зобов’язаний використати індивідуальний підхід, щоб допомогти певним учням швидко досягти вагомих результатів, а отже – створити ситуацію успіху. Такий підхід дозволяє якнайкраще розвинути дослідницькі уміння і навички старшокласників, надати їх історичному мисленню критичності, зваженості та багатогранності. Він якнайкраще відповідає потребам мотивації їх академічної активності, розвитку творчого потенціалу та природовідповідної самореалізації їх особистостей.

ТРУДНОЩІ У ВИКОРИСТАННІ ПРОБЛЕМНОГО НАВЧАННЯ:Використовуючи проблемне навчання історії, я помітив, що учня необхідно ставити в такі умови, які примусять його максимально розкрити всі свої можливості, показати здібності, викличуть інтерес для саморозвитку його особистості в умовах певного соціуму і певної культури. Тому, на мій погляд, свою діяльність необхідно будувати на особистісно-орієнтованому підході. Адже, особистісно-орієнтована освіта акцентує увагу на розвитку ціннісно-смислової сфери діяльності учнів, яка виявляється у їх ставленні до діяльності, що пізнається, її переживанні, усвідомленні як цінності.

Впродовж перших років викладання історії в школі я прийшов до думки, що недостатньо лише пристосувати навчальну програму з історії до того чи іншого профілю класу навчання, а необхідно досконало вивчити психологічні особливості мислення кожного учня певної аудиторії. Саме тому необхідно працювати у тісному зв’язку із шкільним психологом.

Адже процес мислення – це пошук досвіду, який завжди пов’язаний із проблемною ситуацією та характером мислення аудиторії.

Вчені розрізняють практичне і теоретичне мислення. Останнє поділяється на підвиди, а саме – на понятійне, образне, наглядно-образне і наглядно-діюче мислення.

Спостерігаючи за процесом історичного мислення учнів я помітила, що найбільш поширеними є два його типи – інтуїтивний та розумовий(мислиннєвий). В першому випадку найголовнішу роль грає практика та відчуття правильності, а в другому - експеримент та безсумнівна логіка. Евріка! Саме тому при вивченні історії необхідно спиратись на індивідувльний підхід!

З огляду на необхідність застосування індивідуального підходу при вивченні історії, я вивчаю способи та характер мислення старшокласників та виявляю обдарованих дітей.

Таким чином, я просто зобов’язаний використовувати індивідуальний підхід для того, щоб допомогти учням швидко досягти вагомих результатів, а отже – створити ситуацію успіху. Тоді урок завжди проходитиме у творчій атмосфері, заохочуватиме учнів оволодівати навіть важким матеріалом. При цьому я завжди демонструю хід своїх міркувань, навчаючи учнів прийомам творчого мислення.

Звичайно за таких умов значно зростає роль вчителя, тому педагогсам має бути творчою особистістю та завжди дбати про підвищення свого рівня майстерності.